Фотографії

Фотоблог.

Ходить сон коло вікон..

IMG_1384-Edit

Останніми тижнями випадає не дуже багато часу, щоб щось написати, та й взагалі якось за клавіатуру доводиться кожного разу сідати із зусиллям. То ж вибачте за паузу, я обіцяю повертатися! 🙂 Тим часом я встиг ближче познайомитися з макро, а також відкрив для себе новий щорічний “checkpoint” – сон великий. Не той сон, який сплять (хоча і від нього не відмовився би!), але той, який квітне лісовими галявинками. Його виявилося цілком досить, щоб невідзняті мої цьогорічні карпатські крокуси-шафрани не так ятрили душу. Сьогоднішня фотографія – своєрідний аванс; довша фотоісторія – попереду..

Advertisements

Про панорами

img_5582-pano2

Панорамний вид з гори Кукул

Панорама – не найулюбленіший мій вид пейзажу, хоча, здавалось би – тішся: ширше вже нікуди, можеш помістити більше деталей в кадр, і кількість мегапікселів на виході зашкалює 🙂 Але якось не прижилося. Недарма кажуть, що художник додає в кадр об’єкти, а фотограф – навпаки, викидає.

Чим довше фотографую, тим більше ціную якісні кадри, зроблені на ширококутник. З телеоб’єктивами – набагато простіше. Там ти береш гарний об’єкт або стан природи і виокремлюєш його з навколишнього світу. Гарне дерево? Цікава гра світла на сусідньому пагорбі? Скеля з туману? Дуже просто вихопити це і не розпорошувати увагу глядача на зайві деталі.

З ширококутниками – складніше. Береш широко, і в кадр поруч з ефектним відчуттям простору починають влазити непотрібні деталі – дерева, каменюки, сліди, зайвий порожній простір врешті решт. Тому з ними кадрувати доводиться набагато пильніше.

Ну а панорами – то для мене наразі скорше забавка. Іноді, буває, знімаю в своє задоволення. Але переважно одиночні кадри потім вдома залишаються, як кажуть американці, “кіперами”, а панорами навіть не завжди заслуговують на склейку.

© Sasha Bystrikov

Серпень

30 секунд, F/16, ISO 100

Такі прибульці з’явилися на наших полях не так давно. Ще недавно годі було й уявити ось такі акуратні поля з копицями, автоматом запакованими в чудернацькі форми, але зараз місцеві вже дивляться на це, як щось звичне і нормальне, лише з докором хитаючи головою при вигляді розсипаного зерна – його чомусь більше, ніж звично. Звичайно ж, такі напівфантастичні форми не могли не привернути мою увагу. Для підкреслення фантастичності я вирішив використати довгу витримку, і тут в нагоді став найрідше використовуваний мною фільтр – ND1000 (не менш улюблений від того, між іншим). І хоча в перший день було похмуро, наступного мені вдалося зловити саме такі хмари, як хотілося.