Чи буває фотографія “чистою”?

Раніше люди валили все, що не можна пояснити, на містичні сили. А тепер – на фотошоп!

© Анекдот

Є така категорія людей, які вважають будь-яку обробку фотографії неприпустимою. “Глядач має бачити те, що видала камера, а все решта – від лукавого!” – кажуть вони. Насправді відсутність обробки – річ уявна, але хтось із цих любителів чистоти над цим не замислюється, а хтось і сам лукавить 🙂 Справа в тому, що на виході з камери ми отримуємо вже оброблений кадр. Практично завжди він відрізняється від того, що бачило око (поставте просто об’єктив довгофокусний або фішай, і одразу відчуйте різницю – це теж своєрідна обробка).

Ліворуч - фото на 24мм, праворуч - з об'єктивом фішай 15 мм. Зроблені в один час з одного місця.

Ліворуч – фото на 24мм, праворуч – з об’єктивом фішай 15 мм. Зроблені в один час з одного місця.

Також результат відрізняється від того, що було в видошукачі, адже до будь-якого кадра застосовуються (у випадку цифрової фотографії) внутрішньокамерні алгоритми. Одні задають контраст, інші насиченість, ще інші різкість. Також наше око навіть крізь видошукач бачить кадр інакшим просто в силу недосконалості електроніки камер: те, що в оптичному видошукачі є світлим небом і деталями в тінях, в результаті може виявитися в файлі білою пересвітленою плямою і чорною “дірою” на фотографії:

Ліворуч - файл з камери. Праворуч - результат обробки. Очевидно, що результат значно ближче до того, що бачили очі. Хоча це й дещо екстремальний приклад, проте він чудово демонструє необхідність обробки.

Ліворуч – файл з камери. Праворуч – результат обробки. Очевидно, що результат значно ближче до того, що бачили очі. Хоча це й дещо екстремальний приклад, проте він чудово демонструє доцільність роботи з зображенням після зйомки.

Ще один некоректний аргумент – “в часи плівки фотошопа не було, оце були часи! Тоді була чесна фотографія!” При цьому за дужки автоматично виносять можливості вибору різних плівок, встановлення корегуючих фільтрів, в тому числі – кольорових. Також забувають про додаткові можливості при проявці. Наприклад, ось відомий кадр Річарда Аведона:

© Richard Avedon

© Richard Avedon

Тут він дає інструкції персоналові про проявку, які області потрібно висвітлити, які затемнити тощо. Як бачимо, навіть далеко не кожен сучасний фотошопер настільки серйозно підходить до справи! А ось що з нього в результаті друкувалось (заради справедливості, треба розуміти, що йдеться тут про відбитки дуже великих розмірів):

© Richard Avedon

© Richard Avedon

Тож, як бачимо, “чистоту” фотографії визначає лише автор (або глядач) – суб’єктивно, бо в будь-якому варіанті на кадр вже було здійснено певний вплив, автоматичний, контрольований (як вибір плівки) чи не дуже (дебаєризація тощо). Подальший авторський вплив може ставити на меті різні цілі і засоби: починаючи від усунення банальних технічних обмежень (техніка хоч зараз і крута, але все ще далеко не досконала) і до колажів, які на базі кількох фотографій створюють шедеври комп’ютерного мистецтва. Наступного разу – про те, наскільки далеко ці межі можуть заходити особисто для мене.

13 comments

  1. > поставте просто об’єктив довгофокусний або фішай, і одразу відчуйте різницю – це теж своєрідна обробка

    Зовсім не згодний 🙂

    > При цьому за дужки автоматично виносять можливості вибору різних плівок, встановлення корегуючих фільтрів, в тому числі – кольорових

    Все це не є обробкою (в жодному сенсі).
    Обробка фотографії це, як би то очевидно не звучало, все те що відбувається з фотографією (чи з плівкою) ПІСЛЯ того як фотографія знята.

    Отримання фотографії і її після-обробка дуже суттєво різні речі.

    Вибір плівки, фільтрів, в тому числі додаткового освітлення, експопари, об”єктива тощо тощо тощо — все це отримання самої фотографії. Все це умови за яких отримується фотографія.

    Є різні погодні умови, є певне освітлення, просторові обмеження, апаратні обмеження. І під все це фотографу треба адаптовуватись, вміти врахувати всі ці, та інші умови, завдяки яким появиться фотографія. В часи плівки можливості після-обробки були значно меншими ніж зараз. Тому успішність якоїсь фотографії дуже сильно залежала від вміння фотографа врахувати всі ці умови прямо в момент знімання фотографії. В тому, як для мене, і полягає чесність тодішньої фотографії. Як для мене то це неабияке вміння вміти робити справді класні фотографії без після-обробки. Навіть взяти як приклад вміння вибрати правильну експопару. На цифровику менше замислююсь про експопару. Її можна потім підкорегувати. А на плівковому фотоапараті навіть дуже замислююсь і для мене це не просто чітко розуміти різницю між різними варіантами, чітко освідомлювати наслідки від свого вибору! І я взяв тільки експопару, мабудь основу фотографії. Але ж крім цього в фотографії є безліч інших моментів вибору. Тих же фільтрів наприклад… Звісно можна “відфільтрувати” у фотошопі, але набагато складніше в момент зйомки при собі мати саме той фільтр який максимально збагатить фотографію…

    1. Андрій, чому не згодний? 🙂 Вибір об’єктива – це також вид спотворення реальності. Я про це говорю саме в цьому контексті. Фішай ніколи не покаже світ так, як бачило око, поки це око – людське 🙂 І коли ти вище говориш, що щось не є обробкою, ти маєш на увазі що це не є “після обробкою” (post-processing). Різні погодні умови, освітлення і просторові обмеження – це є об’єктивні речі, які пейзажист не міняє. А от фільтри, плівки ітд ітп – це вже свідомий (у випадку серйозних авторів) вибір, який певним чином спотворює кінцеву картинку. На виході з кадра ми практично ніколи не бачимо того, що бачило око.
      А те, що фільтри підбирати чи експопару на плівці складніше.. це поняття відносне насправді. По-перше, на плівці теж можна потім при проявці сильно впливати на яскравість (push process). По-друге, те, що зараз стало легше щось робити, на “чесність” результату жодним чином не впливає. Зокрема і тому, що “чесність” ця – повністю суб’єктивне поняття, що наша дискусія і підтверджує. Навіть якщо брати мірилом чесності – “як око бачило” – очі у всіх різні, і емоційна складова сприйняття також.

      PS Стосовно вміння робити фотографії без пост-обробки і плівки, тут є цікавий нюанс. Практично всі популярні плівки розроблені спеціалістами з врахуванням гармонізації гам тощо. Тобто ще до того, як ти зняв кадр, ти маєш сильну підтримку професіоналів в плані кольору і контрасту. Достатньо лише вибрати плівку. Тому навіть зараз можна почути схвальне “плівкові кольори”. Ніхто ніколи не казав, “як плівка” – в поганому контексті. Зараз же користувач отримує або дефолтний стерильний файл на виході, з кольорами а-ля пластмаса, або змушений крутити два десятка повзунків потім. Тобто реально змушений вчитися там, де раніше просто треба було поставити конкретну плівку.

      PPS Навіть коли ми говоримо про післяобробку, нам доведеться домовлятися – з якого моменту. З перетворення RAW-даних в картинку, з накладання камерою своїх алгоритмів, чи як. Різні RAW-конвертори навіть за замовченням дадуть категорично різні результати. Якщо засунути типовий RAW в RPP з нульовими параметрами, буде ах і ужас 🙂

  2. > Андрій, чому не згодний? 🙂 Вибір об’єктива – це також вид спотворення реальності. Я про це говорю саме в цьому контексті.

    Так. Тепер більше розумію про що ти.
    Але для мене фотографія ніколи не була передачею реальності в тому вигляді якою насправді є, тобто зі стопроцентовим достовірним відтворенням. Фотографія може не містити багато того що і як насправді бачить око. Наприклад, може не містити звичні кольори (бути чорнобілою), але цінність фотографії від того може зовсім не страждати, а навіть навпаки, здобувати. Фотографія для мене це відбиток реальності, деяке відзеркалення. Яким саме об”єктивом її відзеркалювати — питання того що саме хоче фотограф відобразити… Зміна об”єктиву, плівки, фільтрів тощо це можливості висловитися по-іншому, в певному ключі.

    > На виході з кадра ми практично ніколи не бачимо того, що бачило око.

    Як на мене то це зовсім не суттєво! 🙂 І з тої позиції навіть можна виправдати недосконалість фотоапаратів 🙂 Адже ти знаєш що і з смартфонів роблять цікаві кадри, еге ж!? 🙂

    Так, мій попередній комент був про post-processing. Я не згодився з тим що саме ти називаєш обробкою. Для мене обробка все те що робить автор фотографії після її отримання. Ну, так, ще може фотоапарат обробляти (автоматика) і тому подібне…

    > Різні погодні умови, освітлення і просторові обмеження – це є об’єктивні речі, які пейзажист не міняє

    Ось тут знову хочу не згодитися 🙂 Читаючи Браяна Петерсона (яку саме книгу читав точно не скажу) мені дуже запам”яталося те, що він не фотографує в день (він навіть вказує точні години), коли Сонце знаходиться високо над горизонтом, коли фотографії виходять досить контрасні!.. Звичайно що це правило, і що він робить з нього виключення… Але що хотів підкреслити так це те, що він таки, так чи інакше, вибирає зокрема освітлення, погодні умови, тобто підлаштовується під об”єктивні речі таким чином, щоби вони максимально позитивно сприяли відтворенню реальності. Іншими словами свідомо підходить до кожного аспекту процесу.

    > А те, що фільтри підбирати чи експопару на плівці складніше.. це поняття відносне насправді

    Звісно! 🙂 Згадував лиш про свій дрібний досвід. Звичайно що у мене практики доволі мало, той мені і складно. Про що хотів сказати так власне про те саме свідоме відношення. Не справа у складності, як такій, а в тому, щоби у певний момент часу, саме у той момент часу, не інший, уміти передати на плівку чи то матрицю саме те що ти хочеш і можеш передати. Тобто врахувати найбільшу кількість об”єктивних і необ”єктивних речей, розуміти як саме вони впливають на результат і відповідно діяти. Тобто експопара та фільтри це лише дві складові серед безлічі інших, того самого моменту коли робиться фотографія. А ще залишається багато інших моментів. Так от складність як на мене в тому, щоби по максимуму враховувати максимальну кількість складових і уміння з ними взаємодіяти.

    > Стосовно вміння робити фотографії без пост-обробки і плівки, тут є цікавий нюанс. Практично всі популярні плівки розроблені спеціалістами з врахуванням гармонізації гам тощо. Тобто ще до того, як ти зняв кадр, ти маєш сильну підтримку професіоналів в плані кольору і контрасту. Достатньо лише вибрати плівку

    Ось ти пишеш так ніби вибрати плівку легко 🙂 Ок, для тебе мабуть так воно і є, але не для мене. Хоча й би тому що я їх доволі погано знаю. Так, я купую плівки, тобто якимось чином їх вибираю, і можу не сумніватися в їхній якості, але знову ж таки тут питання про свідомий вибір, чому цю, а не іншу, які переваги, для яких цілей тощо. І ще одна складність полягає в тому, що потрібно знати для чого саме ця плівка а не інакша. Якщо стоїть чорнобіла 3200 — це для одних цілей. І немає можливості витягнути її і поставити 200-тку, щоби сфотографувати кадр, який от-от зникне за горизонтом 🙂 Іншими словами кажучи, це знову ж таки залучає багато питань і знову ж таки те саме свідоме відношення 🙂

    > Навіть коли ми говоримо про післяобробку, нам доведеться домовлятися – з якого моменту

    Насправді я не проти післяобробки. Але я дуже за те щоби готовий кадр виходив відразу після фотографування і він не потребував би жодної обробки! Тобто смисл (і власне вся складність) як на мене полягає в тому, щоби в момент фотографування (і до нього) викладатись настільки щоби післяобробка стала не потрібною, або ж мінімально потрібною. Ось.

    1. >>Фотографія для мене це відбиток реальності, деяке відзеркалення. Яким саме об”єктивом її відзеркалювати — питання того що саме хоче фотограф відобразити… …. Як на мене то це зовсім не суттєво! 🙂 І з тої позиції навіть можна виправдати недосконалість фотоапаратів 🙂 Адже ти знаєш що і з смартфонів роблять цікаві кадри, еге ж!? 🙂

      В принципі, власне про це й хотілося сказати. Тут ми абсолютно однодумці.

      >> Тобто смисл (і власне вся складність) як на мене полягає в тому, щоби в момент фотографування (і до нього) викладатись настільки щоби післяобробка стала не потрібною, або ж мінімально потрібною. Ось.

      А отут, загалом, для мене, і багатьох інших людей – це було б ідеально. Менше часу за компом, більше “в полі”. Але не думаю, що це в принципі можливо. А чому – я в наступній статті опишу якраз. Обговорення дуже цікаве, дякую! 🙂

      1. >> А отут, загалом, для мене, і багатьох інших людей – це було б ідеально. Менше часу за компом, більше “в полі”. Але не думаю, що це в принципі можливо.

        Думаю тут справа не в тому чи можливо чи ні, а справа в виборі 🙂 Тобто на мій погляд ЦЕ можна вибрати 🙂 Якщо правильно зрозумів, то вище згаданий Браян Петерсон саме так і робить! І що цікаво однією з причин є якраз те саме “менше часу за компом” 🙂

        >> А чому – я в наступній статті опишу якраз. Обговорення дуже цікаве, дякую! 🙂

        Дякую і тобі! 🙂

  3. Ах і ще одне хотів написати.

    > А те, що фільтри підбирати чи експопару на плівці складніше.. це поняття відносне насправді

    Насправді не знаю що для тебе є складність. Для мене є доволі складно в момент фотографування розуміти яким чином відобразиться на результат хоча й би зміна відкритої діафрагми на одну ступінь в ту чи іншу сторону!

    1. Загалом, це справа досвіду, мені видається. Я небагато плівкою фотографував, мені важко сказати. На цифрі про багато речей просто не замислюєшся. Скажем, зйомка нічного неба на плівці при витримках більше хвилини – це вищий рівень майстерності, як мені мене 🙂 Зокрема, враховуючи, що результат ти бачиш далеко не одразу. + Там є додаткові проблеми типу ефекта Шварцшильда. На цифрі – простіше, там поставив 20хв зніматися, через 20 хв подивився – бачиш, чи все ок. Але насправді зараз так ніхто не знімає, а той самий результат з точки зору руху зірок отримують, знімаючи 40 штук кадрів по 30 секунд, а потім їх об’єднують. Тобто з точки зору “чесності” там є один кадр, а там – 40 + результуючий. Але результат з 30 – кращий по шумах і по контролю за його отриманням. Отакі всякі нюанси. Але загалом, якщо ти знімаєш багато і часто, через якийсь час техніка, діафрагми, фільтри – все це опиняється за дужками. Воно вже в голові на автоматі. От тоді починається найцікавіше 🙂

      1. >> Загалом, це справа досвіду, мені видається.

        Загалом так. Я тут виділяв більше таких речей які мене стосуються, які стосуються моєї недосвідченості у всіх цих питаннях 🙂 Розумію що у тебе це все зовсім по-інакшому.

        >> Я небагато плівкою фотографував, мені важко сказати. На цифрі про багато речей просто не замислюєшся.

        Ага, і мені хочеться віднести це до мінусів цифровиків 🙂

        В ході дискусії зокрема замислився над такою штукою. Ось дивись. Фотографуємо з експопарою, в результаті якої виходить затемнена (недоекспонована) фотографія. Це можна підкорегувати у фотоапараті, або ж у фотошопі чи в іншій програмі. Мені стало цікаво наскільки відрізнятимуться дві фотографії, якщо одна з них ось ця, що щойно згадав (тобто з додатковим пост-процесінгом), а інша знята зі 100%-во влучною експопарою? Так, цілком можливо що “на око” мабуть різницю не відчуєш, але тут питання взагалі, вцілому: чи буде різниця? І яка? 🙂 А, і давай не будемо брати до уваги фотографію як третя з твоєї статті, бо тут небо (і Сонце?), земля — потребують різних експопар…. Більше цікавить якась експериментальна фотографія, для якої достатньо однієї експопари.

        >> Але насправді зараз так ніхто не знімає, а той самий результат з точки зору руху зірок отримують, знімаючи 40 штук кадрів по 30 секунд, а потім їх об’єднують. Тобто з точки зору “чесності” там є один кадр, а там – 40 + результуючий. Але результат з 30 – кращий по шумах і по контролю за його отриманням. Отакі всякі нюанси.

        Ну так, звісно, цифрове фото — це зовсім інші і більші можливості.

        > Але загалом, якщо ти знімаєш багато і часто, через якийсь час техніка, діафрагми, фільтри – все це опиняється за дужками. Воно вже в голові на автоматі. От тоді починається найцікавіше 🙂

        🙂 ну так, знову ж таки, техніка, діафрагми і т.д. то мій, як би то сказати, поріг складності. Розумію, що у тебе все по-інакшому і зовсім інший поріг складності (який зовсім вже не пов”язаний з технікою).

        1. Якщо ти зняв 100% влучно (для свого задуму), то експозицію тобі правити, очевидно, не доведеться. Але ще залишаться контраст, кольори, різкість, баланс білого – це як мінімум. Тобто все це потрібно вгадати/задати на камері на етапі зйомки, щоб потім не коригувати. Такі речі, як різкість, в пост-обробці доводити очевидно набагато ліпше, бо в камерах лише базові налаштування, які дуже грубі.

          Якщо ти зняв, і потім дотягуєш, то тут є нюанси. Якщо говорити про шумність, це багато в чому залежить від фотоапарата. Деякі дозволяють підтягнути на стоп (зміна чутливості в два рази) без видимих шумів. Деякі – практично десь ледь не на три-чотири стопи. Також є варіант, що ти тягнеш експозицію в темну сторону (звучить круто 🙂 ) – тоді шуми дещо зменшуються. На практиці, якщо ти знімав в рав і трохи помилився, то підтягнута фотографія буде дуже мало відрізнятися. Колись бачив експеримент про старі нікони типу D200, здається, і там виходило, що файл, знятий на ISO 200 і підтягнутий до 1250, майже не відрізнявся від знятого одразу десь 1250 на камері. Такі були параметри матриці та контурів підсилення. Для кенонів це було взагалі інакше – потягнути кенон з 200 до 1250 – лізли страшні шуми, а знятий одразу на 1250 – норм. В кенона тоді були CMOS, в нікона – сонівські CCD матриці. Тобто на твоє питання важко дати однозначну відповідь – все залежить, на скільки ти підтягуєш, і для кожного конкретного апарата.

          Ну і треба ще розуміти, що зазвичай автоматика камер не вміє добре пакувати 12-14 біт сигналу у 8-бітний джпег. Тобто якщо сцена вміщається в 12-14 біт, а у 8 – ні, ти скорше за все отримаєш на виході з фотоапарата пересвіти або провалені тіні. А в рав-конвертері ти можеш їх використати для діапазона.

          1. Дуже цікаво! Дякую!

            >> Тобто все це потрібно вгадати/задати на камері на етапі зйомки, щоб потім не коригувати. Такі речі, як різкість, в пост-обробці доводити очевидно набагато ліпше, бо в камерах лише базові налаштування, які дуже грубі.

            Ось дивись, далі пишеш:

            >> На практиці, якщо ти знімав в рав і трохи помилився, то підтягнута фотографія буде дуже мало відрізнятися

            Але буде. Тобто я правильно розумію що краще за все 100% поцілити по експозиції? Ок, навіть якщо промах не значний, і на кінцевий результат це має таки малесенький вплив (вплив який може навіть можна проігнорити але все ж таки 🙂 ), але все таки для фотографії буде краще якщо його (промаху) не буде, так? І відразу задаюся іншим питанням: а чи не стосується це і інших речей як от балансу білого, різкості тощо? Тобто ось така думка-запитання: чи не краще буде для фотографії якщо відразу при зйомці 100% влучно охоплювати всі можливі параметри? Так, розумію, що технічні можливості камери можливо не дадуть всього того що від неї би хотілося (без пост-обробки), але маю на увазі от той максимум, який взагалі можна витягнути з камери в момент фотографування. Наскільки позначається на оригінальному вмісті фотографії підтягування кожного окремого параметра? І якщо ширше: яку ціну доводиться платити за пост-обробку? 🙂

            1. Тут питання двояке, яку ціну доводиться платити за пост-обробку, або ж навпаки – за відмову від неї. Скажем, те ж налаштування різкості. В камері – це дуже базовий алгоритм, який однаково застосовується до всього кадра. Для портрета, наприклад, це взагалі не корисно – навряд ми захочем підкреслювати різкість пор на шкірі, але очі, навпаки, будем підкреслювати. Та й навіть по всьому кадрі є значно кращі варіанти надання різкості, ніж вміють зазвичай камери.

              Якщо все спростити ще, то можна домовитись, що розглядаєм фотографію в рав, з однаковими параметрами, крім витримки, тобто пару фото, наприклад, ISO 100, 1/100, F/8 і ISO 100, 1/50, F/8. Друга фотографія буде в два рази світліша. Припустимо, що саме на ній ми вгадали з експозицією. Другу треба буде тягнути в конвертері +1 Ev по експозиції. Результат, знову ж таки, буде залежати від камери(і, ймовірно, специфіки освітлення, бо шуми лізтимуть в конкретних каналах) але в загальному можна очікувати, що кадр буде або ідентичним, або ж матиме незначно підвищену шумність в тінях. Якщо ж ми вгадали з першим кадром, і експозицію треба понижати, то шумність навпаки зменшиться, але є ризик втрати деталей в світлих ділянках (про це можна почитати по ключовій абревіатурі ETTR – exposure to the right).

              Якщо говорити про баланс білого, то виставлення його наперед не дає переваг у якості зображення порівняно з виставленням пост-фактум в рав конвертері. Колись на форумах ходили про таке теорії, але практичних прикладів ніколи не бачив.

              Ще один нюанс, це як камери роблять ISO, відмінні від апаратних (100, 200, 400, 800, …). Якщо ми ставимо, наприклад, 240, то є декілька варіантів. Перший – це камера знімає на 200 і програмно дотягує до 240 (зрозуміло, що можуть лізти шуми). Другий – знімає на 400 і понижає до 240. Шуми, навпаки, зменшуються. Ці обидва варіанти ідентичні дотягуванню в конвертері після зйомки. В конвертері навіть ліпше, там можуть бути кращі алгоритми і вплив на результат. Є ще один варіант – перший раз підсилення апаратно до 200, а потім “допідсилення” до 240 – теж апаратне. Якщо не помиляюся, такий варіант мав Canon 5D (той, що перший), але не певен точно. В такому випадку результат з камери буде кращим, ніж дотяжка в конвертері.

              Для чого я це все написав, бо справді є дуже багато нюансів. Я прихильник зосереджуватися на інших нюансах фото, хоч і намагаюся досягнути найкращу (в розумних межах) якість результату. Дуже часто я фотографую з корекцією 1/3-2/3 “вниз”, щоб переконатися, що світлі ділянки не будуть “вибиті”. Але в той же час, я знаю що для моєї камери 1/3-2/3 дотяжки в конвертері це абсолютно безболісно.

              PS Поки писав, згадав ще один цікавий момент. Конвертер RPP показує з нульовими налаштуваннями дуже темний кадр – це насправді те, що вийшло з камери. Інші конвертери автоматично дотягують, ми цього навіть не бачимо. Тобто камера сама налаштована знімати темніше, а потім дотягує.

        2. >>давай не будемо брати до уваги фотографію як третя з твоєї статті, бо тут небо (і Сонце?), земля — потребують різних експопар…

          Тут ця фото до речі, та, що праворуч, отримана лише з одної експозиції, просто роботою в рав-конвертері. Тобто тут одна експозиція, по небі (небо проекспоноване +/- правильно).

  4. Обробка починається вже тоді коли фотік перетворює РАВ в ЖПГ, тобто сигнал з матриці в зображення. Обробка це об’єктив, це матриця. Наївні люди вважають що “без обробки” == “так як було” == “так як мій фотік видає”. Це неправда.
    Фотокамера + софт це і є технічні засоби для фотографа і він має ними розпоряджатись на свій розсуд.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s